Іноді через хронічний біль і постійну втому я опиняюся замкненою в чотирьох стінах. У такі дні я відчуваю нестерпну самотність. Тоді здається, що про мене не турбуються ні люди, ні Бог. Якось під час ранкової молитовної прогулянки з моїм спеціально навченим собакою я боролася з цими почуттями, як раптом побачила вдалині велику повітряну кулю. Люди в кошику насолоджувалися краєвидом нашого району з висоти пташиного польоту. Мене вони, звісно, не могли бачити. Ідучи вздовж сусідських будинків, я зітхала. Скільки людей за цими дверима теж почуваються незначними та непотрібними! Завершуючи прогулянку, я попросила Бога дати мені можливість сказати сусідам, що я знаю їх і мені не байдуже, що з ними відбувається. Так само, як і Йому.
Господь визначив точну кількість зірок, які вирішив створити. Кожній із них Він дав ім’я (Пс. 146:4). У цьому виявилася Його увага до найдрібніших деталей. Його сила та мудрість безмірні (в. 5).
Бог чує наші молитви і бачить кожну сльозу так само ясно, як і кожну щасливу посмішку. Він знає, коли ми спотикаємось і коли святкуємо перемогу. Він розуміє наші глибокі страхи, потаємні думки і найсміливіші мрії. Він знає, звідки ми прийшли і куди йдемо. Це Він допомагає нам бачити, чути та цінувати наших ближніх. Тому ми знаємо, що Він любить, розуміє і підтримує нас.
