“Куди ти преш!” – вирвалося в мене, коли мою машину підрізала вантажівка. Я ледве уникнув зіткнення і раптом побачив у нього на бампері напис: “Не подобається, як я кермую? Зателефонуйте!” та номер телефона. Як не подзвонити? Набравши вказаний номер, я висловив оператору все, що думав щодо того, що сталося. Вона записала номер вантажівки і втомлено сказала: “Знаєте, ви також можете повідомляти і про тих, хто кермує добре”.

Ці слова зробили пролом у моїй гордовитій самоправедності. Накотила хвиля сорому. Домагаючись “справедливості”, я не замислився над тим, як мій гнівний тон міг вплинути на цю жінку в її нелегкій роботі. Розрив між моєю вірою і поведінкою в той момент здався мені величезним.

Тему відповідності переконань і вчинків порушує і Яків у своєму посланні: “Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів. Бо гнів людський не чинить правди Божої” (Як. 1:19-20). А потім додає: “Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють” (в. 22).

Ніхто з нас не є досконалим. Іноді наше “кермування” по життю потребує коригування. Воно починається зі сповідання та молитви про Божу допомогу. Тільки Він може згладити гострі кути нашого характеру.