У 155 році після Р. Х. служитель ранньої церкви Полікарп постав перед римським судом. Під загрозою спалення на багатті йому запропонували зректися Христа. Проте він відповів: “Уже вісімдесят шість років я служу Йому, і Він нічим мене не скривдив. Як же я можу хулити Царя мого, Який мене врятував?” Відповідь Полікарпа може нас надихнути, коли ми зіткнемося з випробуваннями через віру в Христа, нашого Царя.
За кілька годин до арешту Ісуса Петро рішуче заявляв про свою вірність: “За Тебе я душу свою покладу!” (Ів. 13:37). Але Господь, Який знав Петра краще, ніж сам Петро, відповів: “Поправді, поправді кажу Я тобі: півень не заспіває, як ти тричі зречешся Мене” (в. 38). Але після воскресіння Господа той, хто зрікся Його, став сміливо служити Йому і, зрештою, прославив Його своєю смертю (див. Ів. 21:16-19).
Ви Полікарп чи Петро? Будемо чесні, більшість із нас більше схожі на Петра. У нас теж трапляються “перебої з мужністю”, коли ми не в змозі говорити чи чинити як віруючі в Христа. Але такі випадки, чи то в школі, чи на роботі, чи вдома, не визначають нашої сутності. Якщо трапиться невдача, то з молитвою обтрусимо з себе пил і знову звернемося до Христа, Який помер за нас і живе в нас. Він допоможе нам бути вірними і сміливо йти за Ним щодня попри всі труднощі.
