Весела гра в молодіжній групі містила важливий урок: замість того, щоб міняти сусідів, треба вчитися любити тих, які є. Учасники сиділи в колі, а один стояв у центрі. Стоячий питав когось із тих, хто сидів: “Ти любиш свого ближнього?” Сидячий міг відповісти “так” чи “ні”. Залежно від відповіді людина, яка сиділа поруч, залишалася на місці або мінялася місцем із кимось іншим.
Хіба нам не хочеться інколи поміняти ближніх у реальному житті? Особливо якщо це вибагливий співробітник чи сусід, який любить косити газон у невідповідний час. Однак зазвичай нам доводиться уживатися із проблемними ближніми.
Коли ізраїльтяни прямували до Обіцяної землі, Бог дав їм важливі вказівки про те, як бути приємним Йому народом. Одна з головних заповідей звучала: “І будеш любити ближнього свого, як самого себе” (Лев. 19:18), що включало утримання від чуток і пліток, відмова наживатися на потребі ближнього і пряме викриття у випадку, якщо той зробив щось погане (вв. 9-18).
Любити всіх важко. Але ми покликані поводитися з іншими так, як Сам Ісус діє в нас і через нас. Бог може дати нам мудрість і здатність жити так, як личить Його народові.
