“Привіт, По Фанг! – написала мені подруга з церкви. – Даваймо цього місяця в нашій групі будемо виконувати повеління з Послання Якова 5:16. Створімо безпечну атмосферу довіри та конфіденційності, аби ми могли ділитися своїми хвилюваннями та молитися один за одного”.
В ту мить я не знала, що відповісти. Хоча члени нашої групи були знайомі вже багато років, ми ніколи по-справжньому не відкривали один одному своє серце і свій біль. Зрештою, страшно бути вразливим.
Однак правда полягає в тому, що ми всі грішники, і ми всі страждаємо. Нам усім потрібен Ісус. Щирі розмови про дивовижну Божу благодать і довіру Христу допомагають нам і далі на Нього покладатися. З Ісусом ми можемо припинити вдавати, що в нашому житті немає жодних проблем.
Отже, я відповіла: “Так! Давай це зробимо!” Спочатку було ніяково. Втім поступово один за одним члени групи почали відкриватися. Дехто і далі зберігав мовчання, однак усі поставились до цього з розумінням. Ніхто ні на кого не тиснув. Ми завершили зустріч виконанням другої частини тексту Послання Якова 5:16: “Моліться один за одного”.
Того дня я відчула красу щирого спілкування з християнами. Завдяки спільній вірі в Христа ми можемо покладатися на Його допомогу та допомогу інших у подоланні наших слабостей і труднощів.
