Коли в кінці 1800-х років Мері Слессор прибула до африканського поселення Калабар, вона була налаштована продовжити місіонерську працю покійного Девіда Лівінгстона. Її перше завдання полягало у викладанні в місцевій школі; водночас вона жила в місіонерській громаді. Проте в неї з’явилося бажання застосувати інший підхід у служінні. Отже, Мері зробила дещо незвичне для того регіону: оселилась серед людей, яким служила, вивчила місцеву мову, засвоїла їхній спосіб життя і споживала їхню їжу. Вона навіть взяла до себе десятки покинутих дітей. Упродовж майже сорока років Мері несла надію і Євангеліє тим, хто їх потребував.
Апостол Павло розумів, наскільки важливо по-справжньому турбуватись про потреби оточуючих. В 1 Коринтян 12:4-5 він зазначив, що “є різниця між дарами… [однак] Дух… той Самий”; “є й різниця між служіннями, та Господь той же Самий”. Отже, він служив людям у задоволенні їхніх потреб. Наприклад, “для слабих, – як слабий, щоб придбати слабих” (1 Кор. 9:22).
В одній церкві нещодавно оголосили про початок служіння “усіх здібностей”, зробивши поклоніння доступним і для людей з інвалідністю. Цей підхід відображає спосіб мислення Павла, яке підкорює серця і робить можливим процвітання Євангелія в громаді.
Отже, будемо своїм життям свідчити про віру іншим, і нехай Бог допоможе нам по-новому познайомити їх з Ісусом.
