У дитинстві я жив на ранчо в штаті Теннессі і безперервно проводив дні зі своїм найкращим другом. Ми гуляли лісом, каталися на поні, ходили на арену для родео і дивилися, як ковбої справляються з кіньми. Але варто мені було почути свист тата – чистий, ясний звук, що пробивався крізь вітер і будь-який інший шум, – як я одразу ж кидав усі заняття і прямував додому. Сьогодні, через багато років, я легко впізнав би цей свист.
Розмовляючи з учнями, Господь Ісус порівняв їх із вівцями, а Себе з пастухом. “Його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йменню, і випроваджує їх”, – сказав Він про доброго пастуха (Ів. 10:3). У той час як багато самозваних вчителів намагалися повести учнів за собою, Він заявив, що Його вівці зможуть дізнатися Його люблячий голос і зробити правильний вибір. “Вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його” (в. 4).
Уважно прислухатимемося до голосу Христа, адже Його істина залишається незмінною. Господь може звернутися до нас через текст Писання, проповідь у церкві, добре слово віруючого друга, або ж Дух може спонукати вас іншим способом. Господь кличе Своїх овечок. Послухайте Його.
