Блискучий червоний хрестик моєї мами мав би висіти біля її ліжка в онкологічному центрі. А я мала би готуватися до святкових візитів у перервах між плановими процедурами. Все, чого я хотіла на Різдво, – це провести ще один день з мамою. Натомість я була вдома… і вішала її хрестик на ялинку.
Коли мій син Ксав’єр увімкнув гірлянди, я прошепотіла: “Дякую”. Він відповів: “Будь ласка”. Мій син не знав, що я дякувала Богові, за те що Він використовував мерехтливі лампочки, щоб звернути мої очі до вічного Світла надії – Ісуса Христа.
Автор Псалма 41 висловив Богу свої щирі емоції (вв. 2-5). Потім характер його промови змінюється, і він каже: “Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його” (в. 6). Попри те, що псалмоспівець охоплений смутком і стражданням, його надія оживає від згадки про Божу вірність у минулому (вв. 7-11). В кінці псалма він відкидає сумніви і стверджує стійкість очищеної віри: “Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога” (в. 12).
Для багатьох із нас різдвяний період викликає як радість, так і смуток. На щастя, навіть ці змішані емоції можуть бути осяяні обітницями істинного Світла надії – Господа Ісуса Христа.
