Авраам Лінкольн зізнавався другові: “Я багато разів опускався на коліна з повною переконаністю, що мені більше нема куди йти”. У страшні роки Громадянської війни президент Лінкольн не тільки проводив багато часу в гарячій молитві, а й закликав до цього всю країну. У 1861 році він проголосив “День смирення, молитви та посту”. А через два роки зробив це ще раз, заявивши: “Обов’язок держави і народу – визнати свою залежність від верховної влади Бога. Сповідуватимемо свої гріхи зі скорботною смиренністю, але також і з твердою надією, що щире каяття приведе до милості і прощення”.

Після того, як Божий народ провів сімдесят років у вавилонському полоні, цар Кір ухвалив рішення, що будь-який ізраїльтянин, який бажає повернутися до Єрусалима, може це зробити. Через деякий час Неемія, чашник вавилонського царя (Неем. 1:11), дізнався: ті, що повернулися, перебувають “у великій біді та в ганьбі” (в. 3). Отже, Неемія “сів… та й плакав” і наступні кілька днів провів у пості та молитві (в. 4). Він прохав Бога за свій народ (в. 5-11), а згодом закликав до молитви і посту жителів країни (Неем. 9:1-37).

Через кілька століть, за часів Римської імперії, апостол Павло також закликав своїх читачів молитися за всіх, хто при владі (1 Тим. 2:1-2). Наш Бог, як і раніше, слухає наші молитви про інших людей і відповідає на них.