Його спина згорблена, він ходить з палицею, але шість десятиліть духовного пастирства свідчать про те, що він покладається на Бога – на джерело своєї сили. У 1993 році в пастора Вільяма Барбера виявили хворобу, яка призводить до зрощення хребців. У не надто делікатній формі йому сказали: “Вільяме, тобі, мабуть, доведеться знайти інше заняття, бо церква не захоче, аби людина з інвалідністю була їхнім пастором”. Але Барбер подолав цей образливий коментар. Бог не тільки використав його як пастора. Він також став потужним, шанованим голосом на підтримку знехтуваних та маргіналізованих людей.

Хоча світ, можливо, не до кінця знає, що робити з людьми з інвалідністю, але Бог знає. Ті, хто цінують красу та речі, які можна купити за гроші, можуть пропустити добро, що супроводжує непрохане зламання. Риторичне запитання апостола Якова та принцип, що за ним стоїть, варті того, щоб над ними замислитись: “Чи ж не вибрав Бог бідарів цього світу за багатих вірою й за спадкоємців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його?” (Як. 2:5). Якщо здоров’я, сила чи інші речі зменшуються, віра не обов’язково повинна наслідувати цей приклад. З Божою допомогою все може бути навпаки. Наша нестача може стати каталізатором довіри до Нього. Наша зламаність може бути використана Богом для того, аби принести добро в наш світ.