Наша колишня церква у Вірджинії проводила хрищення в річці Ріванна, де часто світить тепле сонце, але вода холодна. Після недільного богослужіння ми сідали в машини і їхали до міського парку, де відпочиваючі грали у фрізбі, а діти юрмилися на дитячому майданчику. Ми були справжнім видовищем, коли спускалися до берега річки. Стоячи в холодній воді, я читав Святе Письмо і потім занурював новонавернених у цей відчутний прояв Божої любові. Коли вони виринали, промоклі до нитки, лунали радісні вигуки та оплески. Вже на березі їх обіймали друзі та родини, і тоді мокрими ставали всі. У нас був торт, напої та бутерброди. Люди, які за цим спостерігали, не розуміли, що відбувається, але вони точно знали, що в нас було свято.

Історія про блудного сина, яка міститься в Євангелії від Луки (Лк. 15:11-32), показує, що коли хтось повертається в Отчий дім, то це привід для святкування. Кожного разу, коли хтось відповідає “так” на Боже запрошення, настає час для святкування. Коли син, який покинув рідний дім, повернувся, батько одразу ж наполіг на тому, щоб обдарувати його новим одягом, блискучим перснем та новими черевиками. “Приведіть теля відгодоване та заколіть, – будемо їсти й радіти” (в. 23). Розпочався великий бенкет, і всі охочі взяти в ньому участь, “почали веселитись” (в. 24).