Після смерті дружини Фред відчув, що може терпіти біль втрати доти, доки він щопонеділка снідає разом із друзями. Його друзі-пенсіонери піднімали йому настрій. Щоразу, коли приходив смуток, Фред думав про наступний раз, коли він знову зможе насолодитись їхньою компанією. Їхній столик був для нього місцем порятунку від печалі.

Однак через певний час ці зустрічі припинились. Деякі друзі захворіли, інші померли. Порожнеча змусила Фреда шукати розради в Бозі, Якого він пізнав ще в юності. “Тепер я снідаю сам, – каже він, – але не забуваю триматись істини, що Ісус зі мною. І коли я виходжу з їдальні, то не залишаюся наодинці”.

Подібно до псалмоспівця, Фред відкрив для себе безпеку й комфорт Божої присутності: “Охороно моя… я надіюсь на Нього” (Пс. 90:2). Фред зрозумів, що безпека – це не фізичне місце, де можна сховатися, а постійна Божа присутність, в якій ми можемо відпочити (в. 1). Ми також можемо бути впевнені в Божому захисті та Його допомозі. Коли звертаємось до Нього з довірою, Він обіцяє відповісти і бути з нами (вв. 14-16).

Чи є у нас безпечне місце, наш “столик”, до якого ми йдемо, коли життя стає важким? Труднощі не триватимуть вічно, на відміну від Бога, Який є вічним. Він чекає, коли ми прийдемо до Нього, до нашого справжнього притулку.