Коли в Елсі виявили рак, вона була готова піти на небо, щоб бути з Ісусом. Однак жінка одужала, хоча хвороба зробила її нерухомою. Елсі замислилась над тим, навіщо Господь зберіг її життя. “Що доброго я можу зробити? – питала вона Бога. – У мене немає ані грошей, ані якихось особливих навичок, і я не можу ходити. Яка користь від мене?”

Отже, вона знайшла маленькі, прості способи служити іншим, особливо прибиральницям її будинку, які були мігрантами. Жінка купувала їм їжу або давала по кілька доларів щоразу, коли бачила їх. Ці грошові подарунки були невеликими, але вони значно допомагали робітникам зводити кінці з кінцями. Роблячи це, Елсі відчула, що Бог піклується про неї – друзі та родичі давали їй подарунки та гроші, що давало змогу благословляти інших у відповідь.

Коли вона ділилася своєю історією, я не міг не думати про те, як Елсі по-справжньому втілювала в життя заклик любити один одного, що міститься в 1 Івана 4:11, а також істину, яка нагадує, що “блаженніше давати, ніж брати” (Дії 20:35).

Елсі давала, бо отримувала. Втім для цього їй потрібно було лише любляче, вдячне серце і готовність запропонувати те, що вона мала, а Бог примножував ці дари. Отож, просімо Господа дати нам вдячне та щедре серце, щоб ми могли давати згідно з Його керівництвом!