За столом виднілися дві людини – одна зі спотвореним від гіркого гніву виразом обличчя, а інша – з обличчям, сповненим душевного болю. Зустріч старих подруг щойно вибухнула криками: одна жінка сварила іншу за її переконання. Суперечка тривала до тих пір, поки перша жінка не вийшла з ресторану, залишивши іншу приголомшеною та приниженою.
Невже ми дійсно живемо в часи, коли не можна з терпінням поставитись до розбіжностей у поглядах? Те, що двоє людей не можуть дійти згоди, не означає, що кожен із них є злом. Різкі слова ніколи не бувають переконливими, а тверді погляди не повинні переважати над порядністю чи співчуттям.
Дванадцятий розділ Послання до римлян є чудовим посібником стосовно того, як “любити один одного” і “думати між собою однаково” (вв. 10, 16). Ісус вказав, що характерною рисою віруючих у Нього є любов, яку ми маємо один до одного (Ів. 13:35). Хоча гордість та гнів можуть легко вивести нас із рівноваги, вони прямо протилежні любові, яку Бог хоче, щоб ми виявляли до інших.
Це виклик – не звинувачувати інших, коли ми втрачаємо контроль над своїми емоціями. Однак слова “якщо це залежить від вас, – живіть у мирі зо всіма людьми” показують, що відповідальність за життя, яке відображає характер Христа, не можна перекласти на когось іншого (Рим. 12:18). Вона лежить на кожному з нас, хто носить Його Ім’я.
