Переглядаючи килимки для підлоги, виставлені в місцевому магазині, я звернула увагу на написи на їхніх поверхнях: “Привіт!” або “Дім” з намальованим сердечком. Я обрала з написом: “Ласкаво просимо”. Розмістивши цей килимок у відповідному місці вдома, я замислилась над станом свого серця. Чи був мій дім справді гостинним, як того бажає Бог? Наприклад, для дитини, яка продає шоколад для шкільного проєкту? Або для сусіда в біді? Або для родича з іншого міста, який раптово зателефонував?
У Євангелії від Марка розповідається, як Ісус після перебування на горі Преображення, де Петро, Яків та Іван стояли в благоговінні в Його святій присутності (Мр. 9:1-13), зцілює одержимого хлопчика, батько якого вже втратив усяку надію (вв. 14-29). Потім Ісус почав говорити учням про Свою майбутню смерть (вв. 30-32). Однак вони не зрозуміли Його слова (вв. 33-34). Тоді Ісус взяв дитину, посадив Собі на коліна і сказав: “Коли хто в Ім’я Моє прийме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, – не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене” (в. 37). Тут слово “приймати” означає приймати як гостя. Ісус хоче, аби Його учні приймали усіх, навіть недооцінених та незручних.
А чи поширюю я Божу любов на інших? Її прояв починається з прийняття Ісуса як дорогоцінного гостя. Чи дозволю я Йому вести мене, приймаючи інших так, як Він того бажає?
