Коли мене запитали, чи візьму я на себе нові обов’язки на роботі, мені хотілось сказати “ні”. Я думала про виклики і відчувала, що не в змозі з ними впоратись. Однак коли я молилася і шукала настанови в Біблії та в порадах інших віруючих, то зрозуміла, що Бог закликає мене сказати “так”. Отже, я прийняла пропозицію, хоча і з деяким страхом.

Я читала про ізраїльтян та десятьох розвідників, які відмовились завойовувати Ханаан (Чис. 13:27-29, 31-33; 14:1-4). Вони теж бачили труднощі і не розуміли, як можна перемогти могутній народ у цій землі та підкорити його укріплені міста. “Були ми в своїх очах немов та сарана”, – казали розвідники (Чис. 13:33), а ізраїльтяни нарікали: “І нащо Господь провадить нас до того Краю, щоб нам попадати від меча?” (Чис. 14:3).

Тільки Калев та Ісус Навин пам’ятали про Божу обітницю віддати Ханаан Своєму народу (Бут. 17:8; Чис. 13:2). Свою впевненість вони черпали в Божій обітниці. Лише з Його силою, захистом і ресурсами вони зможуть подолати всі труднощі (Чис. 14:6-9).

Завдання, яке мені доручив Бог, було непростим, але Він допоміг мені його виконати. Хоча ми не завжди будемо позбавлені труднощів під час виконання Божих доручень, проте можемо, як Калев та Ісус Навин, сміливо поглянути на них, знаючи, що “з нами Господь” (в. 9).