Я відкрила скриньку і витягла звідти маленьку срібну шпильку, яка мала точний розмір та форму стопи ще ненародженої 10-тижневої дитини. Погладжуючи десять крихітних пальчиків, я згадала втрату своєї першої дитини і тих, хто казав, що мені “пощастило”, що я не була ще “на великому терміні”. Я сумувала, знаючи, що ніжки моєї дитини були такі ж реальні, як і серце, яке колись билося в моєму лоні. Я дякувала Богу за те, що Він звільнив мене від депресії і використовував мою історію, аби втішити інших, хто горював після втрати дитини. Через два десятиліття ми з чоловіком назвали дитину, яку втратили, Каєм, що на деяких мовах означає “радість”. Хоч я і досі відчуваю біль втрати, проте дякую Богу, що Він зцілив моє серце.

Автор Псалма 106 радів Божому характеру і співав: “Дякуйте Господу, добрий-бо Він, бо навіки Його милосердя” (в. 1). Псалмоспівець закликав тих, кого “Господь урятував”, розповідати про свою історію (в. 2), дякувати “Господеві за милість Його, та за чуда Його синам людським” (в. 8). Він давав надію, обіцяючи, що тільки Бог напуває спрагнену душу, а душу голодну наповнює добром (в. 9).

Ніхто не може уникнути горя чи страждань, навіть ті, хто був відкуплений через жертву Христа на хресті. Однак ми можемо відчути Боже милосердя, коли Він використовує наші історії, щоб указати іншим на Його рятівну любов.