То був червень 2016 року, дев’яностий день народження королеви Єлизавети. З карети монархиня помахала рукою натовпу, проїжджаючи повз довгі шеренги солдатів у червоних мундирах, що стояли з ідеальною, незворушною увагою. Був теплий день в Англії, а гвардійці були одягнені у свої традиційні темні вовняні штани, вовняні куртки, застебнуті на ґудзики до підборіддя, і масивні шапки з ведмежого хутра. Коли солдати ось так стояли під сонцем, один із них почав втрачати свідомість. На диво, він зберіг суворий контроль над собою і просто впав вперед. Його тіло залишалося прямим, а обличчям він занурився в піщаний гравій. Так він і лежав – якимось чином і далі тримаючи себе під контролем.

Цьому вартовому знадобилися роки практики та дисципліни, аби навчитися такому самоконтролю, щоб утримувати своє тіло непорушним, навіть якщо він падав без свідомості. Апостол Павло описує схоже тренування: “Але вмертвляю й неволю я тіло своє” (1 Кор. 9:27). Павло визнавав, що “кожен змагун від усього стримується” (в. 25).

Хоча в основі усього, що ми робимо, лежить Божа благодать (а не наші зусилля), духовне життя потребує дотримання суворої дисципліни з нашого боку. Коли Бог допомагає дисциплінувати наш розум, серце та тіло, ми вчимося зосереджуватись лише на Ньому, навіть посеред випробувань та відволікань.