У 1921 році архітектор Саймон Родіа розпочав будівництво своїх башт. Через тридцять три роки сімнадцять декоративних стальних споруд здійнялися на тридцять метрів над Лос-Анджелесом. Музикант Джеррі Гарсія зневажливо поставився до творчості Родіа: “Це винагорода, яка з’являється вже після смерті людини”. Потім він додав: “Але це не для мене”.

То якою ж була винагорода для нього? Його колега по групі Боб Вейр підсумував їхню філософію: “У вічності про вас нічого не згадають. Так чому б просто не розважитись?”

Один багатий, мудрий чоловік також намагався знайти “винагороду” за все, що він робив: “Сказав був я в серці своєму: Іди-но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра” (Екл. 2:1). Однак він зауважив: “Не лишається пам’яті про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки” (в. 16). Зрештою, він зробив висновок: “Противний мені кожен чин, що під сонцем він чиниться” (в. 17).

Життя і послання Господа Ісуса докорінно протилежні такому недалекоглядному погляду. Ісус прийшов, щоб ми “мали життя, і подостатком щоб мали” (Ів. 10:10). Він навчав жити з думкою про наступне життя: “Не складайте скарбів собі на землі… Складайте ж собі скарби на небі” (Мт. 6:19-20). А потім підсумував: “Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, – а все це вам додасться” (в. 33).

Це винагорода – як під сонцем, так і за його межами.