Джеремі не усвідомлював, у що він потрапив, коли на три роки приїхав до університету навчатися і попросив найдешевшу кімнату в гуртожитку. “То було жахливо, – згадує він. – Кімната і ванна були жахливими”. Але в нього було мало грошей, тому іншого вибору не було. “Все, що я міг зробити, – сказав він, – це подумати, що в мене є гарний дім, куди я зможу повернутися через три роки, а поки я намагатимусь отримати максимальну користь від мого перебування тут”.

Історія Джеремі віддзеркалює щоденні виклики життя в “земному наметі” – у смертному людському тілі (2 Кор. 5:1), яке живе в тлінному світі (1 Ів. 2:17). Тому ми “зідхаємо під тягарем” (2 Кор. 5:4), намагаючись впоратися з численними труднощами життя.

Нас підтримує надія на те, що одного дня ми отримаємо безсмертне воскресле тіло, небесну оселю (в. 4), і будемо жити у світі, вільному від теперішнього стогону та розчарування (Рим. 8:19-22). Ця надія дає нам змогу максимально використовувати можливості теперішнього життя, яке Бог з любов’ю нам дав. Він також допоможе нам використовувати даровані Ним ресурси і таланти, щоб ми могли служити Йому та іншим. “Тому ми й пильнуємо, – чи зостаємося в домі тіла, чи виходимо з дому, – бути Йому любими” (2 Кор. 5:9).