На різдвяній вечері, влаштованій у нашій церкві, щоб відсвяткувати культуру іноземних гостей, я радісно плескала в долоні під звуки дарбуки (різновид барабана) та уду (інструмент, схожий на гітару), коли гурт грав традиційну близькосхідну колядку “Лайлат аль-Мілад”. Вокаліст гурту пояснив, що назва пісні означає “Різдвяна ніч”. Слова пісні нагадують слухачам, що дух Різдва проявляється в служінні іншим, наприклад, коли ми даємо спраглому воду або втішаємо того, хто плаче.

Ця колядка, ймовірно, походить від притчі, в якій Ісус хвалить Своїх послідовників за вчинки, які вони зробили для Нього: давали їжу, коли Він був голодний, давали пити, коли Він був спраглий, а також відвідували, коли Він був хворий і самотній (Мт. 25:34-36). Замість того, щоб просто прийняти похвалу Ісуса, люди з притчі дивуються, думаючи, що вони насправді не робили цих речей для Христа. Ісус відповів: “Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, – те Мені ви вчинили” (в. 40).

Під час святкових днів заохочення перейнятися різдвяним духом часто є поштовхом до вираження святкового настрою. “Лайлат аль-Мілад” нагадує, що ми можемо втілити в життя справжній дух Різдва, піклуючись про інших. Дивовижно, що коли ми це робимо, то служимо не лише іншим, але й Ісусу.