Ми сиділи за обіднім столом, коли мій дев’ятирічний онук з посмішкою сказав: “Я такий самий, як бабуся. Я люблю читати!” Його слова принесли радість у моє серце. Я згадала, як рік тому він хворів і не пішов до школи. Після того, як він довго дрімав, ми сиділи поруч і читали. Я була щаслива, що передаю йому спадщину любові до книг, яку я отримала від своєї матері.
Але це не найважливіша спадщина, яку я хочу передати своїм онукам. Я молюся, щоб спадщина віри, яку я отримала від батьків і намагалася передати своїм дітям, також допомогла моїм онукам на їхньому шляху віри.
Тимофій мав спадщину побожних матері та бабусі, а також духовного наставника – апостола Павла. Апостол писав: “Я приводжу на пам’ять собі твою нелицемірну віру, що перше була оселилася в бабі твоїй Лоіді та в твоїй матері Евнікії; певен же я, що й у тобі вона оселилась” (2 Тим. 1:5).
Ми можемо думати, що наше життя було недостатньо позитивним, щоб бути гарним прикладом для інших. Можливо, спадщина, яку ми отримали, була не найкращою. Але ніколи не пізно закласти спадок віри в життя наших дітей, онуків чи будь-якої іншої дитини. З Божою допомогою ми сіємо насіння віри. Він Той, Хто допомагає нашій вірі зростати (1 Кор. 3:6-9).
