Шкільна вчителька в штаті Індіана запропонувала учням написати записки з заохоченням та натхненням для своїх однолітків. Через декілька днів, коли в іншій частині країни сталася шкільна трагедія, їхні записки підняли дух однокласників, які боролися зі страхом та болем, що з ними теж може щось трапитись.
Підбадьорення і взаємна турбота також були в думках апостола Павла, коли він писав до віруючих у Солуні. Вони втратили друзів, і Павло наставляв їх сподіватися на обіцяне повернення Ісуса, Який поверне їхніх близьких до життя (1 Сол. 4:14). Хоча вони не знали, коли це станеться, проте він нагадав їм, що християни не повинні чекати в страху Божого суду, коли Він повернеться (1 Сол. 5:9). Замість цього вони можуть впевнено чекати на майбутнє життя з Ним. Отож, він закликав їх: “Утішайте тому один одного, і збудовуйте один одного” (в. 11).
Коли ми переживаємо болючі втрати чи безглузді трагедії, нас легко охоплює страх і смуток. Проте слова Павла є корисними для нас сьогодні, як і тоді, коли вони були написані. Чекаймо з надією, що Христос все відновить. А поки ми можемо підбадьорювати один одного письмовими нотатками, усними словами, ділами служіння чи простими обіймами.
