Скільки себе пам’ятаю, я ніколи не хотів для себе звичайного нудного життя. Мої друзі прагнули стати лікарями, юристами, інженерами та бухгалтерами, а моєю мрією було життя, вільне від громадських очікувань.
Якось мені спало на думку, що не може бути нічого більш хвилюючого (або незвичайного), ніж стати військовим кореспондентом на Близькому Сході. Потім мрії перемістилися на морську біологію: хіба не чудово цілий день плавати з дельфінами? І, нарешті, мрія, яка була найсерйознішою, – це була мрія про місіонерство. Мені хотілося подорожувати світом, вирушати в найнебезпечніші та найвіддаленіші місця та розповідати там свою історію.
Чим більше родичі переконували мене бути як усі, тим більше мені хотілося незалежного, безтурботного та повного пригод життя.
Але доля набула несподіваного оберту, і тепер у мене абсолютно безпечне життя, з яким, як часом нагадують друзі, мені не хотілося мати нічого спільного. І більшість моїх рішень диктуються обставинами, які не підлягають моєму контролю.
З роками життя вивітрило з мене пригодницький дух, і мрії стали набагато простіші та стандартні: мати власний будинок, облаштувати, прикрасити його та завести пухнастого кота.
Іноді я уявляю свою реакцію на таке життя в сімнадцять років. Дивлячись на тих, хто живе так, як мріялося мені, я думаю: може, мені слід було б старанніше поборотися за свою мрію?
Моє життя не таке, яким воно представлялося в юності. Однак тепер я розумію, що головне – це не мої мрії, а Божа воля.
Так що хоч я не лажу по горах і не служу прокаженим, у мене є привілей досліджувати темні, небезпечні та приховані від інших куточки в серцях людей. Я не просто розповідаю свою історію, а допомагаю іншим розповідати історії, які Бог пише через їхнє життя, вказуючи багатьом у світі на світло Христа, – це те, чого мені хотілося. Водночас я можу дбати про своїх батьків, а не змушувати їх турбуватися про те, де зараз носить їхнього сина.
Ймовірно, якось у мене буде будинок моєї мрії, який я зможу відкривати для нужденних, наприклад, запрошувати туди місіонерів. Або наповнити його прийомними дітьми. Але зараз я навчаюсь дотримуватися керівництва згори і пам’ятати, що планувати я можу все, що завгодно, але мій шлях визначає Бог (Пр. 16:9).
Тепер я усвідомлюю, що мої мрії та бажання стали певною мірою моїми ідолами. Напевно, мені не подобалися шаблони, які намагалися нав’язати інші.
Але зараз я розумію, що в нашому житті є багато дуже непоганих шаблонів! Головне, щоб їх вибирав для нас Творець.
