Наближається весілля мого брата, і я чітко розумію: по-перше, ще одна дорога для мене людина будує своє власне життя, а по-друге, почуття самотності реально неприємне, особливо якщо тобі за тридцять. А ще це означає, що моє “вікно можливостей” у плані створення сім’ї зменшується подібно до озонового шару.
Поясню: я не просто одного разу прокинулася і почала себе жаліти. Останні роки (якщо точно, то сім років) я намагалася будувати стосунки. Але ось мій брат за ці роки знайшов собі кохання, а в мене жоден із варіантів не склався – почуття ніколи не були взаємними.
Прямо зараз я не хочу жодної романтики. Мені б швидше опинитися у своїй мрії: стати матір’ю двох милих діток і дружиною розуміючого, терплячого та господарського чоловіка, який дбайливо вів би мене Господнім шляхом. Ми б разом брали участь у церковному служінні та благовістили молодим сім’ям із дітьми.
Довгими та нудними днями, коли я бачу сімейне щастя багатьох своїх друзів (хоча б у соцмережах), у моїй голові починає настирливо звучати питання: чому я цього не маю?
Але більшість часу (на щастя), коли мої думки зрозумілі, а серце спокійне, я знаю, що Бог про мене не забув. Він створив моє життя таким, яким воно є, для мого блага (Рим. 8:28). Він знає, що на цьому етапі мені потрібні не діти і не чоловік. Він хоче, щоб я вкладала час і сили в те оточення, яке Він мені дав:
- Дбати про маму, якій потрібно пристосовуватися до життя без тата.
- Допомагати друзям, які переживають важкі часи, наприклад, хвороба чи розлучення.
- Виконувати свою роботу, яка часто вимагає далеких подорожей для зустрічей, занять та семінарів.
Розмірковуючи про свій поточний стан, я розумію, що сім’я – це більше, ніж біологічна спільність. Це є спільнота віруючих, яких Бог помістив навколо мене. Він також використовує цей час, щоб навчити мене найважливішому, а саме, що я вже маю все, що потрібно, завдяки Христу (Кол. 2:9-10). Чим більше я дозволяю цим істинам укорінюватися в моєму серці, тим більше буду готовою до того, що (або кого) Бог пошле в моє життя.
