Одного спекотного літнього дня, коли я з дружиною подорожував Американським Півднем, ми зупинились купити морозива. На стіні за прилавком я побачив напис: “Морозиво, що не переносить холод”. Цей гумор спрацьовував, тому що був цілком неочікуваним.

Інколи несподівані слова мають найбільший ефект. Подумайте про це у світлі тих слів, що їх колись сказав Ісус: “Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її” (Мт. 10:39). В царстві, де Цар служить іншим (Мр. 10:45), життя можна знайти лише тоді, коли його втрачаєш. Такі слова звучать справжнім викликом для цього світу, що зосереджений лише на самозахисті та кар’єризмі.

Але як практично можна “втрачати життя”? Всі відповіді на це питання можна виразити одним словом – жертва. Коли ми чимось жертвуємо, то цим наслідуємо Христовий спосіб життя. Замість того, щоб фокусуватись на власних потребах та бажаннях, ми зважаємо на благополуччя інших.

Ісус не лише вчив інших жертовності, але й Сам жив відповідно. Його смерть на хресті стала кульмінаційним моментом, коли Цар явив серце жертовного слуги і на власному прикладі продемонстрував істину, яку Сам проголосив: “Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх” (Ів. 15:13).