Коли за кілька тижнів після операції на плечі я зважилась вийти на вулицю, то дуже хвилювалась. Я звикла до корсету, але лікарі сказали: “На цьому етапі небажано носити захисний корсет, за виключенням тих випадків, коли уразливість очевидна і ситуація неконтрольована”.
Але то якраз і була неконтрольована ситуація! Я боялась, що хтось із знайомих або друзів випадково мене зустріне й на радощах занадто міцно обійме або ненароком зіткнеться зі мною. Тому я тримала перед собою свій синій захисний корсет – боялась травмуватись.
Інколи ми стараємося не показувати людям свою уразливість, прагнемо, щоб нас любили й приймали такими, які ми є: боїмося, що коли люди дізнаються, які ми насправді, то відвернуться від нас. Що буде, якщо вони довідаються, що я недостатньо розумний, і взагалі, не такий вже й хороший чоловік?
Але ми, як члени Божої родини, маємо відповідальність допомагати один одному зростати у вірі. Маємо повеління “утішати і збудовувати” один одного, “з довготерпінням, у любові терплячи один одного” (1 Сол. 5:11; Еф. 4:2).
Коли ми відкриті, коли не приховуємо свою уразливість, то можемо довідатись, наприклад, що боремося з одними й тими ж спокусами, і мати нагоду разом вчитись жити у послусі Богу. А найголовніше – можемо збагачувати один одного чудесним даром Божої благодаті.
