Багато років тому я написав есе про свою колекцію палиць, посохів та ціпків. Я думав тоді, що, можливо, прийде час, коли я “доросту” до того, щоб ними користуватись. І дійсно, цей день настав. Цілий комплекс проблем зі спиною та периферична невропатія призвели до того, що я змушений тепер штовхати перед собою триколісний ходок. Я не можу ходити на прогулянки, не можу рибалити – не можу робити багато речей, що приносили мені колись велику насолоду та радість.

Однак, намагаюсь навчатись духовній істині, що мої обмеження – якими б вони не були, – є даром від Бога, і що цим даром я маю служити Йому. Саме цим даром, не іншим. Втім, ця істина стосується всіх нас за будь-яких емоційних, фізичних та інтелектуальних обмежень. Апостол Павло навіть хвалився своїми немощами – щоб через них відкрилась у ньому Божа сила (2 Кор. 12:9).

Таке сприйняття наших проблем та негараздів робить нас спроможними йти по житті з впевненістю та мужністю. Замість того щоб ремствувати або замикатися в собі, ми віддаємо себе в Божі руки, щоб Він міг через нас досягати Своїх цілей.

Я навіть гадки не маю про Божі плани щодо мене, але не потрібно турбуватись. Господь чекає, що ми прийматимемо речі такими, якими вони є, і будемо радіти з вірою, що Його любов, мудрість та провидіння посилають нам найкраще.