Більшість людей сподіваються на прихід гідного уряду. Ми голосуємо, захищаємо позиції, що здаються нам справедливими, правильними. Але політичні рішення неспроможні змінити людські серця.
За часів земного життя Ісуса Христа багато Його послідовників очікували, що Він організує могутній супротив окупації Риму. Апостол Петро не був виключенням. Коли римські солдати намагалися схопити Ісуса, він вихопив меча і відтяв вухо слузі первосвященика.
Ісус зупинив Петра словами: “Всунь у піхви меча! Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?” (Ів. 18:11). А за кілька годин Ісус скаже Пілату: “Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям” (Ів. 18:36).
Коли ми зважаємо на величезні масштаби Ісусового служіння, нас вражає Його стриманість у ті хвилини, коли Його життя висіло на волосині. Прийде день, коли наш Господь поведе у бій Свої небесні армії. Як писав апостол Іван, “Він справедливо судить і воює” (Об. 19:11).
Але проходячи крізь вогняні випробування – арешт, суд і розп’яття, – Ісус завжди тримав у фокусі волю Свого Отця. Прийнявши смерть на хресті, Він привів у дію ланцюг тих подій, що дійсно змінюють серця. Господь Ісус переміг навіть саму смерть.
