Якось моя дружина зайшла до кімнати й побачила, що я відкрив дверцята великого годинника мого дідуся й ткнувся носом всередину. “Що ти робиш?” – запитала вона. “Годинник пахне домівкою моїх батьків, – смиренно відказав я, закриваючи дверцята. – Можна сказати, що я побував хвилинку вдома”.

Запахи мають велику силу пробуджувати різні спогади. Цей годинник ми везли через всю країну ще двадцять років тому. Колись він стояв у оселі моїх батьків, і той запах, що зостався всередині нього, понині повертає мене в роки дитинства.

Автор Послання до євреїв розповідає нам про людей, які прагнули рідної домівки – але у зворотному напрямку. Замість ностальгії за минулим, вони вірою дивились в майбутнє, очікуючи небесної оселі. Те, про що герої віри мріяли, відділяв величезний проміжок часу, але вони довіряли Богу, Хто виконає Свою обіцянку привести їх у місце, де вони будуть з Ним вічно (Євр. 11:13-16).

Апостол Павло нагадує нам, що “життя ж наше на небесах”, і що маємо з нетерпінням чекати “Спасителя, Господа Ісуса Христа” (Фил. 3:20). Якщо ми палко очікуємо того часу, коли побачимо Ісуса й отримаємо все те, що Бог нам пообіцяв, це допоможе нам утримувати правильний фокус. Ані минуле, ані теперішнє не зрівняються з тим, що чекає нас попереду!