Серед ночі мого чоловіка розбудив телефонний дзвінок. Йому повідомили, що в лікарню потрапила одна з палких молитовниць нашої общини. Ця самотня жінка, якій було вже за 70 років, захворіла так сильно, що не могла ні їсти, ні пити. Не могла рухатись і бачити. Ми не знали, чи буде вона жити, тому благали Бога про допомогу та милість. Наша церква відразу відреагувала на цю сумну новину – встановила цілодобове чергування віруючих, які не лише служили цій старенькій, але й виявляли християнську любов до інших пацієнтів, відвідувачів та медичних працівників.

У своєму листі до віруючих ранньої церкви Яків спонукав адресатів піклуватись про нужденних. Яків прагнув, щоб віруючі не обмежувались лише слуханням Божого Слова, але щоб і поводились згідно своїх християнських переконань (Як. 1:22-25). В стародавні часи лише родина могла попіклуватись про жінок та дітей, тому Яків, згадуючи сиріт та вдовиць, вказує на найбільш вразливі верстви населення.

Як ми ставимося у своїй церкві до тих, хто знаходиться в групі соціального ризику? Вважаємо ми турботу про сиріт та вдовиць важливою частиною сповідування своєї віри? Нехай Бог відкриє наші очі, щоб бачили можливості служити нужденним у будь-якому місці.