То був темний ранок. Небо вкрили низькі, металевого кольору хмари. Хмарність була така густа, що я змушена була для читання книги включити світло. Але не встигла я вмоститися, як кімната несподівано заповнилась світлом. Глянувши у напрямку вікна, я побачила, що вітер відігнав хмари на схід, і на чистім небі засяяло сонечко.

Коли я підійшла ближче до вікна, щоб краще роздивитись цю вражаючу зміну, біблійні слова спали мені на думку: “Минається темрява, і світло правдиве вже світить” (1 Ів. 2:8). Ці слова апостол Іван написав віруючим для підбадьорення. Він далі каже: “А хто любить брата свого, той пробуває у світлі, і в ньому спотикання немає” (1 Ів. 2:10). І навпаки, Іван порівнює тих, хто ненавидить, з тими, хто блукають у темряві. Ненависть веде до духовних блукань. Вона позбавляє чуття морального напрямку.

Любити людей не завжди просто. Але коли я дивилась крізь вікно, побачене нагадало мені, що прощення й вірність, незважаючи на всі розчарування, є невід’ємною частиною такого життя, що прагне любові й світла Божого на глибокому рівні. Якщо замість ненависті вибираємо любов, цим доводимо реальність наших стосунків з Богом і осяюємо Його світлом світ навколо. “Бог є світло, і немає в Нім жадної темряви!” (1 Ів. 1:5).