“Я все бачу й розумію”, – сказала мені подруга в онлайн-групі письменників, де ми підтримуємо і підбадьорюємо один одного. Після цих слів я відчула в серці спокій; відчула, що все гаразд.
Коли я почула від своєї подруги таке підбадьорення, то згадала Агар, рабиню, що жила у таборі Авраама. Після багатьох років чекання Авраам та Сарра все ще не отримали спадкоємця, народження якого так прагнули. Тому Сарра вчинила згідно до звичаїв того часу: веліла чоловіку переспати з невільницею, щоб мати від неї дитину. Але коли Агар завагітніла, вона почала зверхньо ставитись до своєї господині. Сарра відповіла на це утисками, і рабиня втекла від неї далеко в пустелю.
Господь побачив сердечну біль та розпач Агарі й благословив її обітницею, що вона стане матір’ю численних нащадків. Після цієї зустрічі Агар дала Господу ім’я “Ель Рой” – тобто, “Бог, що бачить мене” (Бут. 16:13). Вона зрозуміла, що не самотня й не полишена Богом.
Бог не тільки Агарі явив Свою любов. Він бачить і любить нас також. Ми, буває, почуваємося усіма полишеними – друзями і навіть своєю сім’єю. Здається, всі відвернулись від нас. Однак ми знаємо, що Бог бачить нас – і не лише ту маску, що ми носимо перед людьми, але й наші потаємні почуття, страхи. І Він промовляє слова, що несуть нам життя.
