Моя подруга дала мені потримати на руках крихітну доньку, якій було лише чотири дні. Та не встигла я взяти крихітку на руки, як вона почала нервувати. Я притулила її ближче до себе, щоб її голівонька торкнулась моєї шоки. Потім почала ніжно колихати і тихенько наспівувати колискову, щоб її заспокоїти. Однак, незважаючи на всі мої щирі спроби, на весь мій п’ятнадцятирічний материнський досвід, немовля почало плакати. Маленька плакала все гучніше, поки я не віддала її знову до рук матері. Крихітка майже миттєво заспокоїлась. Її тільце відразу розслабилось, відчувши знайомі обійми, яким вона вже звикла довіряти. Моя подруга точно знала, як потрібно тримати і пестити свою доньку, щоб угамувати її неспокій.
Бог пропонує Своїм дітям втіху, немов та ненька – ніжна, надійна і старанна у своїх спробах заспокоїти своє немовля. Коли ми втомлені або сумні, Бог з любов’ю несе нас на Своїх руках. Як наш Отець і Творець, Він дуже близький до нас. “Думку, оперту на Тебе, збережеш Ти у повнім спокої, бо на Тебе надію вона покладає” (Іс. 26:3).
Коли тягарі життєвих проблем тиснуть на нашу душу, можемо знаходити втіху в тій істині, що Бог захищає нас і бореться за нас, Своїх дітей, мов любляча ненька.
