На третьому році важкої боротьби з депресією через фізичні обмеження і постійний біль, я зізналася своїй подрузі: “Моє тіло просто розпадається на частини. Таке відчуття, наче від мене взагалі ніякої користі ані Богу, ані людям”.

Подруга поклала свою долоню на мою, а потім сказала: “Хіба немає жодної користі від того, що я вітаю тебе з посмішкою або просто слухаю тебе? Хіба це цілковита марнота, що я молюсь за тебе і кажу добрі слова?”

Я завертілась у своєму кріслі, а потім відповіла: “Звісно, ні”.

“Чому ж ти тоді кажеш собі таку неправду? – насупилась вона. – Ти дуже багато робиш для мене та інших людей”.

Я подякувала Богу за важливе нагадування, що будь-яке наше діло для Нього не є марним.

Апостол Павло запевняє, що наші тіла, незважаючи на свою тлінність і слабкість, одного дня “у силі встануть” (1 Кор. 15:43). Бог дав обітницю нашого воскресіння з Христом, тому можемо з довірою робити для Нього навіть найдрібнішу справу, знаючи, що це приносить користь для Його Царства (1 Кор. 15:58).

Навіть маючи серйозні фізичні обмеження, проста посмішка, слово підбадьорення, молитва або демонстрація віри – все це може послужити тілу Христа, в якому всі різноманітні члени взаємозалежать. Якщо служимо Господу, Він не цурається навіть крихітним нашим приношенням.