В дитинстві я запропонувала своїй подрузі сходити до сувенірного магазину неподалік від мого дому. Але вона повела себе негідно: сунула мені в кишеню жменю кольорових шпильок і виштовхала мене швиденько за двері. Почуття провини краяло мене цілий тиждень. Нарешті я відважилась підійти до матері й зі сльозами на очах зізнатись у всьому.

Шкодуючи про свій негідний вчинок, я повернула магазину вкрадені речі, вибачилась і пообіцяла ніколи більше не красти. Але власник магазину наказав мені більше ніколи не з’являтись йому на очі. Однак мама пробачила мене й запевнила, що я зробила все можливе, щоб залагодити провину. Тієї ночі я спала спокійно.

Цар Давид теж отримав спокій, коли сповідав свій гріх (Пс. 31:1-2). Він приховував свої гріхи, що вчинив проти Вірсавії та Урії (2 Сам. 11-12), аж поки “спорохнявіли кості” його (Пс. 31:3-4). Коли ж Давид перестав приховувати свої злочини, Господь простив його провину (Пс. 31:5) і обгорнув радістю спасіння (Пс. 31:7). Давид радів, тому що Господня милість “оточувала” його (Пс. 31:10).

Ми не можемо впливати на наслідки своїх гріхів і на реакцію людей, коли просимо в них пробачення за скоєне. Але через щире розкаяння й сповідання Бог може сповнити наші серця спокоєм і запевнити, що забрав нашу провину назавжди!