В статті “Керувати, даючи імена” Марк Лаббертон писав про силу імені наступне: “Я й досі відчуваю вплив мого друга, який назвав мене «музикантом». Мене ніхто так ще не називав, адже я не грав на жодному інструменті. Ніколи не співав. Однак я відразу відчув, що мене добре знають і люблять… Він побачив і оцінив дещо, що крилось глибоко в мені”.

Можливо, щось подібне відчував Симон, коли Ісус дав йому нове ім’я. Коли Андрій переконався, що Ісус є дійсно Месія, то негайно знайшов свого брата Симона і привів його до Ісуса (Ів. 1:41-42). Ісус заглянув йому прямо в душу. Він побачив, підтвердив і оцінив те, що крилось глибоко в ньому. Так, Ісус бачив його майбутні падіння, розумів його імпульсивну природу, але Він також побачив потенціал Симона як майбутнього лідера Церкви. Тому й назвав його Кифою, що арамейською означає “скеля” (Ів. 1:42; Мт. 16:18).

Те ж саме стосується і нас. Бог бачить наші недоліки: гордість, гнів, брак любові до інших. Але Він також бачить, хто ми є в Христі. Він закликає нас знайти в Ньому виправдання та примирення з Богом (Рим. 5:9-10); знайти прощення, святість і пізнати Його любов (Кол. 2:13; 3:12); стати вибраними й вірними (Об. 17:14). Не забуваймо, як Бог дивиться на нас. Нехай саме це визначає нашу ідентичність.