Гучний тріскучий звук налякав мене, і я мерщій кинулась до кухні. Виявилось, що я випадково увімкнула порожню кавоварку. Висмикнувши шнур із розетки, я схопила ручку скляної колби й витягла її. Потім торкнулась днища цієї ємності: чи не занадто гаряче? Виявилось, занадто. Пальці обпекло так, що на шкірі відразу ж з’явилися пухирі.

Коли мій чоловік обробляв рану, я тільки хитала головою. “Чесно, не можу зрозуміти, навіщо я торкнулась її”, – пробурмотіла я.

Ця подія нагадала мені слова апостола Павла про більш серйозну проблему – про природу гріха.

Апостол говорить, що не знає чому він робить те, чого непотрібно робити, і не робить те, що потрібно. (Рим. 7:15). Погоджуючись, що Святе Письмо визначає, що є добро і зло (Рим. 7:7), Павло вказує на реальність боротьби між духом і плоттю, яка виникає тоді, коли ми боремося з гріхом (Рим. 7:15-23). Визнаючи свою слабкість, апостол живе надією на остаточну перемогу (Рим. 7:24-25).

Коли віддаємо своє життя Христу, Він дає нам Духа Святого, Який сповняє нас силою чинити правильні речі (Рим. 8:8-10). Завдяки тому, що Святий Дух робить нас спроможними виявляти послух Божому Слову, можемо уникати гріховних вчинків, що віддаляють нас від повноцінного життя, яке Бог обіцяє кожному, хто любить Його.