Мій день народження йде наступного дня після маминого. Коли я була підлітком, то завжди хотіла здивувати її дарунком у межах мого маленького бюджету. Мама з великою вдячністю приймала мої дарунки і наступного дня у відповідь дарувала мені свої. Її дарунки були значно дорожчими за мої. Але вона робила це не з метою затьмарити мої подарунки, а просто благословляла мене зі своїх ресурсів, які набагато переважали мої.
Моє бажання максимально віддячувати мамі нагадує про бажання царя Давида побудувати дім Богу. Йому не давав спокою разючий контраст: розкішний палац, в якому жив він, і простий намет, в якому з’являвся Бог. Але Господь не дозволив Давиду зробити такий дар, натомість Сам запропонував Йому незрівнянно кращий дар. Господь не лише пообіцяв, що син Давида (Соломон) побудує храм (1 Хр. 17:11), але й дав обітницю перебування на троні цілої династії Давида. Здійснення цієї обітниці почалося з Соломона, але цілковите виконання воно знайшло в Ісусі, Чий трон дійсно пробуватиме “аж навіки” (1 Хр. 17:12). Отже, Давид планував щось подарувати Богу зі своїх обмежених ресурсів, а Бог відповів дарунком зі Своїх безкінечних ресурсів.
Як Давид, будемо жертвувати Богу з почуттям вдячності й любові. Але в той же час давайте помічати й цінувати те, чим Він так рясно наділив нас в Ісусі.
