Англійською “колібрі” звучить буквально як “птах, що дзижчить” – саме такий звук відтворюють швидкі рухи цього маленького птаха. Португальською − “цілувальник квітів” ; іспанською – “летюча дорогоцінність”. Одна з моїх улюблених назв походить із Мексики. Це слово “біулу” , яке буквально означає “що залишається в оці”. Інакше кажучи, той, хто хоча б раз бачив колібрі, вже ніколи її не забуде.

Г. Честертон писав: “У цьому світі не бракує чудес; бракує лише тих, хто бачить ці чудеса”. Колібрі – одне з таких чудес. Що такого вражаючого в цих крихітних пташках? Можливо, їх розмір – в середньому не більше 6 см; або швидкість їх крил – від 50 до 200 помахів за секунду.

Ми не знаємо точно, хто написав Псалом 104, але очевидно, що псалміст глибоко пройнявся красою природи. Зобразивши чимало чудес природи – від кедрів ліванських до диких ослів, – він каже у співі: “Хай ділами Своїми радіє Господь!” (Пс. 104:31). А потім молиться: “Буде приємна Йому моя мова” (Пс. 104:34).

Природа має велику кількість такого, що може “залишитися в оці” через свою красу та досконалість. Як наша “мова” в цьому контексті може бути “приємною” Богу? Це буде тоді, коли споглядаємо чудеса природи, радіємо ними, розважаємо над ними, знову переживаємо почуття чуда й дякуємо Богу.