В дитинстві я завжди з нетерпінням чекала на вечірні недільні богослужіння. Вони мені дуже подобалися, так як на цих служіннях часто були присутні місіонери та проповідники з інших общин. Промови цих людей дуже надихали мене через їхню готовність залишити родину й друзів (а інколи – навіть домівку, майно та кар’єру), щоб вирушити до далекої, чужої, можливо, небезпечної країни і там служити Богу.

Подібно до тих місіонерів, колись і Єлисей залишив усе, що мав, заради служіння Богу (1 Цар. 19:19-21). Ми майже нічого не знаємо про життя цієї людини в період, коли Ілля ще не покликав його служити – крім того, що він був фермером. Та одного дня, коли Єлисей орав на полі, Ілля накинув на його плечі свого плаща і покликав слідувати за собою. Єлисей відразу ж приніс у жертву волів, якими орав, спаливши свого плуга, поцілував на прощання батька й матір і пішов за Іллею.

Хоча далеко не всіх Господь закликає повністю присвятити своє життя місіонерській справі, залишивши свою родину і друзів, Він, однак, бажає, щоб усі ми слідували за Ним “як кому Бог призначив, як Господь покликав” (1 Кор. 7:17). Як я впевнилася на власному досвіді, служіння Богу може бути захоплюючим і водночас нелегким, де б ми не були – навіть якщо ми ніколи не залишимо своєї рідної домівки.