Коли ми поверталися додому з церкви, моя донька сиділа на задньому сидінні й насолоджувалась крекером, який мав форму рибок. Інші мої діти вмовляли її поділитись, але даремно. Намагаючись якось змінити тему, я запитала доньку: “А що ви робили сьогодні в недільній школі?” Вона сказала, що робили кошики для хліба й риби, тому що хлопчик дав Ісусу п’ять хлібців і дві рибки, і ними Ісус нагодував понад 5 тисяч людей (Ів. 6:1-13).
“Такий добрий хлопчик. Молодець, що поділився, – сказала я. – А може бути таке, що Бог бажає, щоб ти теж поділилась своїми “рибками”? На що донька відразу відповіла: “Ні, мамо”.
Я намагалась переконати її не з’їдати весь крекер самій, але вона була непохитна: “Всім все одно не вистачить!”
Ділитися з іншими дуже важко. Простіше жити за правилом “своя сорочка ближче до тіла”. Можливо, ми навіть робимо підрахунки й виправдовуємо себе тим, що “всім все одно не вистачить”. Або боїмося, що якщо виявлятимемо щедрість, самі почнемо бідувати.
Апостол Павло нагадує нам: все, що ми маємо, дароване нам Богом, Який бажає збагатити нас “на всіляку щирість” (2 Кор. 9:10-11). Небесна математика – то не підрахування нестачі, а рясні Божі дари. Можемо з радістю ділитися з іншими, тому що Бог обіцяє піклуватися про тих, хто щедрий від душі.
