Закінчивши коледж, я опинилася в скрутному фінансовому становищі − змушена була витрачати на харчі 25 доларів на тиждень. Одного разу, стоячи в черзі до каси, в мене виникло відчуття, що я набрала продуктів більше, ніж було грошей на карточці. “Зупиніться, коли сума досягне 20 доларів”, – сказала я касирці. Грошей вистачило на все, крім пакетика з перцем.

Я вже сідала в машину, щоб їхати додому, коли до мене підійшов незнайомець. “Ось ваш перець”, – сказав він і подав пакетик. Не встигла я подякувати йому, як він розвернувся й пішов.

Згадка про цей простий акт доброти й досі зігріває моє серце, приводячи на пам’ять слова Ісуса Христа, записані в 6-му розділі Євангелії від Матвія. Після докору тим, хто робить видовище зі своїх подачок милостині (Мт. 6:2), Ісус навчав Своїх учнів іншому: вони мали робити це настільки таємно, щоб навіть їхня “ліва рука не знала, що робить правиця” (Мт. 6:3).

Допомога від тієї людини, що воліла залишитися невідомою, нагадала мені, що жертовне давання не повинне концентруватися навколо нас самих. Ми даємо, тому що щедрий є наш Бог, Який рясно нас забезпечує (2 Кор. 9:6-11). Якщо жертвуємо щедро і не напоказ, то цим відображаємо характер Бога, і подяка залишається лише Богу, Який єдиний заслуговує її (2 Кор. 9:11).