Одні надають перевагу гіркому шоколаду, а інші люблять солодкий. Індіанці племені Майя в Центральній Америці полюбляли шоколад у вигляді напою, приправленого перцем чилі. Вони називали його “гіркою водою”. Багато років потому шоколад потрапив до Іспанії, але іспанці надавали перевагу солодкому шоколаду, тому додавали до нього цукор та мед для зменшення його природної гіркоти.

Наше життя схоже на шоколад – то гірке, то солодке. У 17 столітті брат Лоренс, французький монах, писав: “Якби ми знали, як сильно Бог любить нас, то ми з однаковою готовністю приймали з Його руки як солодке, так і гірке”. Приймати однаково солодке та гірке? Це ж надзвичайно важко! Як брат Лоренс міг таке казати? Ключ до цього криється у Божому характері. Псалміст, звертаючись до Бога, каже: “Ти добрий, і чиниш добро” (Пс. 119:68).

Майя цінували гіркий шоколад за його цілющі властивості. Так і гіркі дні мають свою цінність – допомагають гостріше відчувати власну слабкість і спонукають більше покладатися на Бога. Псалміст писав: “Добре мені, що я змучений був, щоб навчитися Твоїх постанов!” (Пс. 119:71). Отже, з глибокою вірою в Божу доброту будемо приймати життя в усіх його різноманітних присмаках. Давайте скажемо разом із псалмістом: “Ти з рабом Своїм добре зробив, Господи, за словом Своїм” (Пс. 119:65).