“Сам Бог послав мені сьогодні вас!” − сказала жінка на прощання, коли ми вийшли з літака.

Під час польоту вона сиділа поруч, і я довідався, що вона летить додому в Чикаго після того, як вранці вилетіла звідти. “А що спонукало вас зробити таку швидку поїздку туди й назад?” – запитав я. Жінка, похнюпивши голову, відповіла: “Я сьогодні відвезла свою доньку до реабілітаційного центру. В неї наркотична залежність”.

Через кілька хвилин я розповів їй про те, що мій син також був залежний від героїну, і як Ісус Христос звільнив його від цього. Коли вона мене слухала, на її обличчі крізь сльози промайнула усмішка. Приземлившись, ми перед розставанням помолились, благаючи Бога розірвати кайдани залежності в її доньки.

Пізніше того ж вечора я розважав над словами апостола Павла, які записані в 2 Коринтян 1:3-4: “Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих”.

Навколо нас багато людей, які потребують тієї втіхи, яку лише Бог може дати. Він бажає, щоб ми помічали таких людей, являючи їм ніжне співчуття і любов, яку отримали від Нього. Нехай Бог вкаже нам сьогодні тих, хто потребують Його втіхи!