“Хтось чекає, що клюне риба, хтось чекає вітру для повітряного змія. А хтось не дочекається суботи… Чогось чекати – кожного турбота”, – так писав д-р С’юс, автор багатьох дитячих книжок.

Хоча більшість свого життя ми чогось чекаємо, проте Бог ніколи не поспішає. “У Бога на все свій час”, – стверджує одна стара приказка. Отже, ми змушені чекати.

Чекати важко. Ми нервово перебираємо пальцями, соваємо ногами, важко зітхаємо, відчуваючи всередині розчарування та роздратування. І чому маємо жити поруч із цією неприємною людиною? Чому змушені терпіти цю нудну роботу, цю зухвалу поведінку? Чому постійно виникають проблеми зі здоров’ям? Чому не втручається Бог?

І Бог відповідає: “Почекай – побачиш, що Я вчиню”.

Чекання є одним із найкращих вчителів однієї важливої чесноти: чекання. Так, чекання, коли Бог працює в нас і заради нас. Саме чекання виробляє в нас стійкість, терпіння, вміння довіряти Богу, Його любові та благості, – навіть коли все відбувається не за нашим сценарієм (Пс. 70:6).

Але чекання не є похмурою покірністю зі зціпленими зубами. Можемо в процесі чекання тішитися в Господі (Пс. 70:5). Сповнені надії та віри, будемо сподіватися, що в належний час – в цьому світі чи в майбутньому – Бог визволить нас. Він ніколи не поспішає. Він завжди все робить вчасно.