За останні тридцять років це була найсуворіша зима. Мої м’язи боліли від відкидання снігу, який невпинно сипав і сипав. Коли я зайшла до хати після даремної, як мені здавалося, роботи і втомлено скинула з ніг черевики, на мене чекало тепло каміна і дітки, які зібралися навколо. Подивившись у вікно, я вже не бачила нескінченну працю, яку мала робити, а насолоджувалася красою гілок дерев, покритих білою ковдрою.

Читаючи Псалом 73, я бачу подібну зміну – але більш драматичну – у настрої Асафа. Спочатку він скаржиться на те, як несправедливо влаштований світ, в якому, здається, щастя досягають ті, хто чинять неправду. В нього виникли сумніви: чи варто відрізнятися від решти людей і жити заради блага інших (Пс. 73:13). Але коли він увійшов до святині Божої, його точка зору різко змінилася (Пс. 73:16-17). Він згадав, що Бог контролює цей світ і вирішить його проблеми найкращим чином. А найголовніше – це велике благо бути у Божій присутності (Пс. 73:28).

Коли нас засмучує, що в цьому світі, здається, нема кінця й краю проблемам, ми можемо через молитву ввійти у Божу святу присутність, де нас зігріє та істина, що Божі суди ліпші за наші. Ця істина змінить наш погляд на речі. Зміниться наша точка зору, хоча обставини можуть залишитися незмінними.