У Книзі Йова можна знайти майже всі аргументи, чому в світі існує зло. Але ці аргументи, здається, не принесли Йову великої користі. Для нього то була більше криза взаємин, ніж віри: Чи можна довіряти Богу? Йов понад усе бажав, щоб Одна Особа з’явилась і пояснила йому причину його жалюгідної долі. Він прагнув зустрітися з Самим Богом – лицем до лиця.

Зрештою Йов отримав, що хотів. Бог явився йому особисто (Йов 38:1). Боже появлення було сповнене довершеної іронії. Як і Елігу – один із друзів Йова, – Бог почав розлого пояснювати, чому Йов не мав права вимагати, щоб Бог явився йому.

Ніхто – ані Йов, ані його друзі – не був готовий почути те, що Бог сказав. Йов приготував великий список запитань, натомість Бог почав ставити запитання, а не Йов. “Підпережи но ти стегна свої, як мужчина, – сказав Господь. – Я буду питати тебе, ти ж пояснюй Мені!” (Йов 40:7). Відклавши в бік 35 розділів запеклих дебатів про проблему зла, Бог запропонував величний гімн про чудеса природи.

Божа промова розкривала величезну прірву між Богом та творінням – між Богом і такою слабкою істотою, як Йов. Явлення Господа стало вражаючою відповіддю на головне питання Йова: “Чи ми не самотні в цьому Всесвіті?” Йов міг лише сказати: “Тому я говорив, але не розумів… Це чудніше від мене, й не знаю його” (Йов 42:3).