Будучи підлітком, я інколи сперечався з мамою, коли вона намагалася підбадьорити мене у вірі. “Довіряй Богу. Він про все попіклується”, – казала вона мені. “Не все так просто, мамо, – відповідав я. – Бог допомагає тим, хто сам собі допомагає!”
Але у Святому Письмі ви не знайдете таких слів: “Бог допомагає тим, хто сам собі допомагає”. Натомість Боже Слово вчить нас покладатися на Господа в наших щоденних потребах. Ісус Христос каже нам: “Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного?” (Мт. 6:26-27).
Всі благословення в житті – навіть сила заробляти на життя, щоб “допомогти собі” – то є дар Небесного Отця, Хто любить нас і цінує нас так, що ми неспроможні навіть осягнути це.
Під кінець життя хвороба Альцгеймера позбавила мою маму творчого розуму та пам’яті, але її довіра Богу залишилась. Деякий час вона жила у нас і я “власними очима” бачив, як Бог піклувався про її потреби неочікуваними способами. Я ще раз переконався, що мама була цілком правою. Замість того щоб непокоїтись, вона довіряла Тому, Хто пообіцяв піклуватись про неї. І Він довів Свою вірність.
