Коли я була підлітком, то проходила крізь звичний для цього віку період бунту проти влади своєї мами. Мій батько відійшов у вічність, отже мама змушена була самотужки спрямовувати мене крізь буремні хвилі мого дорослішання.
Згадую свою впевненість, що мама просто прагнула позбавити мене будь-яких розваг, і що, скоріш за все, не любила мене – адже дуже часто казала мені “ні”. Тепер я розумію: всі ті розваги не принесли б мені користі. Мама забороняла їх саме тому, що любила мене.
Ізраїльтяни сумнівались у Божій любові, тому що тривалий час жили у вавилонській неволі. Але та неволя на чужині була Божим способом виправлення з огляду на їхній постійний бунт проти Нього. Тому тепер Бог послав до них пророка Малахію. І його перші слова були: “Я вас покохав, говорить Господь” (Мал. 1:2). Але Ізраїль відреагував скептично: “Як Ти нас покохав?” Проте Бог через пророка Малахію нагадав ізраїльтянам, як саме Він явив до них Свою любов: не Едом, а євреї стали вибраним Божим народом.
Всі ми інколи проходимо крізь важкі періоди життя. Можливо, що в такі чорні дні виникають сумніви: а чи дійсно Бог любить нас? Коли ж робимо паузу, щоб порозважати над Божою добротою, то пізнаємо, що Він дійсно є люблячим Отцем.
